Малага. 10 днів мого відпочинку!

27.06.14

Наша подорож до Малаги розпочалася з жахливо важкої поїздки в автобусі Львів-Краків. Нікому з нас не вдалося заснути ні на хвильку. За нами сиділи неприємні вередливі брат і сестра, яким дуже заважали наші опущені крісла, тож нам, двом добреньким дурочкам, прийшлося крючитися всю дорогу.

І ось ми другу годину намагаємося не заснути в аеропорті Кракова. Аня почала присвоювати імена рибкам в акваріумі, що знаходився навпроти нашого столика. Ця «геніальна» розвага народилася звичайно в моїй хворій голові.

Добирання – це найнеприємніша частина будь-якого відпочинку. Звісно, інколи воно не таке погане, але в моєму випадку я не схильна спрощувати собі життя, і вибираю хоч і найдешевший варіант, але один з найбільш виснажливих. Кожен раз після такої дороги, я клянусь, що це було в останнє, але…

В дитинстві я любила ці всі переїзди поїздами, літаками. Це була якась захоплююча цікава і нова пригода. Тепер 9 годин в автобусі, година в маршрутці, 4 години очікування і ще 4 години в літаку не здаються тамими веселими як колись.

Жахливо хочеться спати. Таке враження ніби організм задіює резерви енергії,  й працює з останніх сил. Відчувається ломота в кістках. Що ж, треба зізнатися - сон мій наркоти, і мені терміново потрібна доза!

28.06.14

Зразу після приїзду ми вирішили пройтися по місту. Подивитися де пляж, розвідати як рухається потрібний нам автобус. Затягли тьотю їсти величезну картоплю, в яку накладалося все що тільки можна собі уявити: кукурудза, оливки, ковбаса, тунець, помідори, різні соуси и ще купа-купезна всякої всячини. Сказати що ми обжерлися – це нічого не сказати!

Тож ранок суботи ми вирішили не тратити дарма і почати активно. Швиденько зібралися і всією сімейкою поїхали знайомитися з околицями.

Попали в курортне містечко Беналмадена. Хуліан, чоловік тітки Віти, був дуже здивований, що ми не знали про існування цього міста. Що чомусь він знає про існування Одеси, до прикладу, а ми такі неосвічені і про злачні місця Іспанії не в курсі.. як на мене, це все одно, що не знати про якесь село Перегноївка… Теж мені великий курорт!

Що тут сказати… дуже гарненьке місце, з купою пришвартованих яхт, маленьких магазинчиків, готелів та пісочних фешенебельних будинків. Хоч і дуже жарко, але з моря дує освіжаючий вітерець. Торремолінос – населений пункт, який знаходиться одразу поруч Беналмадени, й чітко ні чим не розмежований з ним, має дуже цікаву назву, яка перекладається як «вітряк»… НЕДАРМА!

Після прогулянки ми попали в ресторанчик азійської кухні «Wok Asiatico». Тут нам пощастило спробувати багато всяких смаколиків.  Поїли свіжих морепродуктів, які на наших очах нам готували на грилі. Сам вок – опущені на 3 хвилинки овочі  і морепродукти в кип’яток  кидаються на суху сковорідку, і обсмажуються теж 3 хвилини, після цього викладаються на тарілочку і поливається соусами. Та ще купа дивних страв, назви яких я не знаю.

В вечері тітка засватала нам кавалерів – синів своєї подруги. Деталі описувати не буду, скажу лише що це був один з найбільших awkward moments в моєму житті! Але все вийшло дуже навіть добре. В клуб, на жаль ми не пішли, зате залізли на оглядову площадку на Алькасабі.

29.06.14

Цей день ознаменувався великим сімейним пляжним вилазом! За початковим планом ми мали їхати в Торремолінос, але Хуліан занадто довго збирався, і таку «далеку» поїздку довелося скасувати. В кінцевому результаті попали ми на пляж в самій Малазі, а саме на Малагету.

Оскільки ми впали на самому початку Малагети, пляж виявився дуже брудним. Лежак коштував 4 євро, але вони призначені в основному для туристів, місцеві мають і свої парасольки, і крісла, і все-все необхідне.

Ніжилися ми там цілих 6 годин. Я купалася. Вода була дуже холодна, тому ні Аня і тьотя мені компанію не склали. Також в нас був дуже смачний обід – гаспачо (нагадує томатний сік, куди додали трохи огірка і часника, але він може бути ще й з іншими овочами, наприклад з болгарським перцем) і бокеронес (маленька рибка, за розмірами трохи більша за шпротинку, яку смажать в оливковій олії і паніровці).Було дуже цікаво попробувати щось типове для Іспанії.

Після цього пляжу мої ступні нагадували ноги шахтаря після тяжкого робочого дня! Всі в сірій пилюці… бррр!

На вечір Хуліан приготував нам особливу програму – сімейний похід на вечірку! Що може бути «краще» за вечірку в колі батьків?!

І знову ми опинилися в Беналмадені. Клуб називався «Атревете», мав 3 великих танцювальних зали, два бари, було багато людей, музика цього вечора – сальса. Мені звичайно це було на руку, бо я вмію і люблю танцювати сальсу, але я така була одна. Було дуже круто спостерігати за парами, як вони вміло танцюють, ніби це вміння в них передається в крові, і танцюють вони з народження.

Дорослі вирішили позмагатися в тому, хто влаштує мені найбільш незручний момент в моєму житті. Цього разу виділився Хуліан, якого дуже хвилювало те, що я спостерігаю, а не танцюю. Він намовив знайомого аніматора, щоб той запросив мене на танець… ЦЕ БУЛА НАЙГІРША БАЧАТА ЯКУ Я ТАНЦЮВАЛА!!!

30.06.14

Останній день червня я провела в обнімку з унітазиком, температурою і діареєю. Зробила висновок, що хамон і йогурт – не сумісні продукти!

1.07.14

Через 20 днів мені виповниться чверть століттяL

Сьогодні почуваю себе набагато краще, як нова копієчка. Вирішили присвятити цей день шопінгу. Якраз розпочалася перша хвиля знижок, і не скористатися цим було б дуже шкода. Загуляли в Le Corte Ingles, втратити там декілька годин. Не дарма це одна з найбільших мереж універмагів в Європі. На жаль, там ми нічого вартісного не знайшли, й попали в торговий центр неподалік.

Пізніше я купила квиток до Аліканте, який мені обійшовся майже так само як переліт Аліканте – Катовіце.

Вирішили зайти в гості до родини. До моєї троюрідної сестри Люда, і до її двох доньок близнючок. Юлю і Настю я бачила лише раз, коли їм було 10 рочків, а Люда взагалі ніколи. Хоча, як пізніше виявилося, вона нас завозила з братового весілля додому, але я була така мала і сонна, що просто її не запам’ятала.

Вечір пройшов в дуже теплій веселій атмосфері. Люда постійно просила звертатися до неї на ТИ, але язик не повертався, все ж вона мама вже двох дорослих донечок. Вона приготувала просто неймовірно смачну паелью з морепродуктами. Королівські креветочки неймовірно смачнючі! А також її коронний салатик з базиліку, рукколи, помідорчиків, козячого сиру, кедрових горішків та заправленим солоденьким соусом. Також ми зайнялися дегустацією бару, попробували Лімончелло, Малібу і іспанський херес, який на смак мені нагадав портвейн. Вечір пройшов дуже тепло, і з цим теплом ми й відправилися до дому!

2.07.14

Довго спали… Довго збиралися на пляж. На морі були хвилі і сильний прохолодний вітер, але мене це не зупинило! Насправді я дуже люблю таку морську погоду, хвилі – одна з найулюбленіших моїх розваг на воді. Погодьтеся, в спокійному морі аж занадто спокійно.

Після моря нас очікувала моя довгоочікувана поїздка в ТІВОЛІ!!! Страшенно раділа можливості знову побувати там. Перші відвідини цього парку атракціонів відбувався в Копенгагені, від теперішнього походу я очікувала неменше задоволення.

Ну але закон підлості ніхто відмінити не в змозі, і найкращий настрій мені таки зіпсувати. Хуліан показав свою негативну сторону у всій красі.  Хоч я і зібралася в цьому щоденнику писати лише позитивні спогади, але цей момент мене дуже неприємно вколов. В першу чергу мені було шкода тітку Віту, яка з такими маразмами стикається мало не щодня. А діло було всього лише у білетах, а точніше у наших full pass браслетах. Ах… скажу лише одне, в нас виникла загроза стати бездомними. Такими вибриками він псував все позитивне враження, що в нас про нього склалося, перекреслював все хороше, що нам зробив.

Накаталися!!! Полюбилася нам гойдалка «восьминіг». «Ніжок» в неї звісно більше, але вигляд від цього суттєво не змінився. Кожна така лапка рухалася вверх і вниз, ти ніби підстрибував на якомусь божевільному коні, в якого цілковито зірвало дах. Не оминули звісно і американські гірки, які тут називалися російськими… цікаве враження в іноземців про цю країну. Також каталися на аналозі нашої «Орбіти», та ще декількох гойдалках. Аня кричала і пищала з закритими очима на кожній горці в незалежності від степені страшності. Я кричала просто так за компанію, і сміялася з сестри, бо ситуація дійсно буда дуже весела.

Окремо потрібно згадати водний атракціон. Це було відкриття сезону для мене. На такій горці я ще не каталася. Прийшлось купити дощовики, який в результаті таки не врятував нас від мокрої голови і мокрих моїх шортів в самому цікавому місці.

На десерт я залишила саму круту гірку на світі. Я її назвала «Шпилька». Це височезний стовп, 20 поверхів в висоту як мінімум, навколо якої розташовані крісла, які тебе везуть ДУЖЕ повільна на сам вершечок, а тоді, в режимі вільного падіння, ти падаєш майже до самісінької землі. Гануся страшенно боялася йти на цю гойдалку, ще від першої хвилини перебування в парку,  вона морально готувалася до цієї події, останнім аргументом на користь стало те, що й Хуліан теж зібрався з нами прокататися. Коли ми почали підійматися з лівого боку я чула постійне іспанське «ходер», що в перекладі аналог нашого «ппц», а з правого боку, як на диво, було тихо – Аня сиділа з закритими очима, і займалася активним народженням цілої сімейки їжачків. Мені теж було страшно, але я старалася звертати увагу на казкову панораму навколо. Мене трохи знервувала муха, яка в найнапруженіший момент вирішила врізатися в мою щоку, змусивши мене відняти руки від жилету. Саме падіння тривало секунди 2, я навіть не встигла закричати і толком злякатися, в очах різко все змазалося, таке було враження що мозок не встигав обробляти зміну картинки.

3.07.14

Заледве прокинулися в 8 ранку. Хуліан задумав повести нас на сніданок в ресторан, де подавали типовий іспанський чи то десерт чи то сніданок – чуррос. На вигляд нагадує паличку з слоєного тіста, але тітка стверджує, що тісто як на пончики тільки трішки рідше. Зазвичай Чуррос макається в гарячий шоколад. Як на мене то це дуже жирна і важка їжа, якою я б однозначно не снідала.

Після такого сніданку ми цілісінький день лазили по місту. Ознайомлювалися з пам’ятками архітектури, магазинами, сувенірними лавочками. Купили білети до Севільї, й поповнили свою автобусну карточку. І це все ми робили в першу черг через те, що забули ключі, і нам не було куди притулитися.

Ввечері ми пішли на вечірку. Паша, син подруги тьоті Віти, якому вона нас сватала в суботу, порадив нам декілька клубів, куди ми б могли піти. З початку промоутери затягли нас в якийсь недуже популярний заклад, де ми випили пиво, а потім зайшли в клуб Голд. Хоч це був популярний заклад, місця там виявилося дуже мало. Випили два шоти й пішли трясти булками. Було класно! Ледве відчепилися від настирного іспанця, який заманював нас в свій готель купатися в джакузі.

4.07.14

Спали до 12 дня, було дуже ліньки кудись спішити й щось робити. Включили фільм і до третьої години валялися на дивані. Пізніше ніжилися на пляжі до пізнього вечора.

5.07.14

І ось настав цей день – день поїздки в Севілью.

Всю поїздку в автобусі я благополучно проспала.

Надзвичайно гарне місто! Багато вуличних музикантів, які створювали приємну романтичну атмосферу. Гарні будинки, багато цікавих туристичних мекк, музеїв та церков. Говорити і описувати можна дуже багато, бо дійсно воно варте тисячі компліментів!

Найбільше сподобалася площа Іспанії. Як і в багатьох інших містах, вона вражала своєю помпезністю і розмахом.

Ніколи не перестану дивуватися цій ментальності, тому як вони можуть вгрохати купу грошей в нерухомість, в якийсь виставковий комплекс, замок чи ще щось, а потім не знайти йому застосування.

Єдине що псувало настрій – це жахлива спека. В обід було майже не можливо пересуватися.

6.07.14

Ось і настав останній день мого відпочинку. Перекинула фото та відео, роздрукувала квитки та все необхідне. Зарядила телефон і плеєр. Сумно. Снідала паельєю. Яку приготувала вчора на вечерю тітка. Прощалася з містом. Шукала подаруночки друзям, собі магнітики. Жаліла, що не купили в Севільї чашку, бо в Малазі вона виявилася в два рази дорожчою. Сіли біля собору в кафе, щоб випити сангрію. Вона була просто нескінченною, туди поклали льоду більше ніж налили вина, і він активно танув збільшуючи кількість напитку. В закладі звісно знову англійської ніхто не знав.

Після обіду поїхали на пляж «Сакаба». Були знову мої улюблені хвильки. Шкода що й хмарки теж були. Така моя доля – приїхати блідою до Львова.

Сумку спакувала за 15 хвилин. Виявилося, що не так багато речей у мене. На прощання подивилися фільм «Блондинка в ефірі» - веселе і позитивне кіно, яке трохи відволікло мене від думок про майбутню подорож на терени України.

На автовокзал, неочікувано для мене, прийшла Люда. Це був надзвичайно приємний сюрприз. Шкода, що не було коли познайомитися з цією моєю родиною ближче, але надіюся бачу її не востаннє…

І ось почалася дорога….

7.07.14

Поруч зі мною сидів старий чоловічок, який вийшов за дві години до моєї висадки в Аліканте.

На вокзалі злопала смачнючі канапки з хамоном, але тут було так жарко, що це трохи зіпсувало мені смак мого улюбленого м’яска. В аеропорті я мала вбити аж 4 години свого часу. Найгірше в таких подорожах – це очікування. Таке враження ніби ти більше чекаєш, ніж їдеш.

Пройшла реєстрацію, перевірку речей, пошлялася по duty-free, напшикалася дуже класними духами з квітковим запахом.

Сіла поїсти дорогезний гамбургер і скоротати останніх 30 хвилин перед посадкою.

Люблю я аеропорти. Тут завжди багато людей, за якими цікаво спостерігати. Дивитися які емоції тут бувають. Дивитися як весело людям, які зустріли своїх близьких після довгої або недуже розлуки. Який запал і очікування чогось нового на обличчях тих, хто тільки розпочинає подорож на зустріч пригодам. Як сумно тим, хто щойно попрощався з кимось чи чимось важливим для себе.

Ось і я теж відчуваю жаль, що доводиться покидати свою сім’ю, красиве і захоплююче життя в Іспанії, яким я насолоджувалася 10 днів. Абсолютно не хочеться вертатися до своєї рутинної буденності. Через пару десятків хвилин від цього місця мене буде відділяти декілька сотень метрів над рівнем моря.

 Я страшенно вдячна Татові, тьоті Віті, Ані, Хуліану, які зробили цю примарну поїздку реальністю. А ще я пишаюся собою, бо кожна подорож це великий досвід, купа вражень і емоцій, які є безцінні. Пишаюся тим, що не припиняю хотіти кудись їздити і не сидіти на місці. Не хочу бути стоячою водою ;)